ОСОБЛИВОСТІ СЕСІЇ ПО-ПОЛЬСЬКИ, АБО ХТО ТАКИЙ ВАРУН ТА ДЕ МЕШКАЄ

ОСОБЛИВОСТІ СЕСІЇ ПО-ПОЛЬСЬКИ, АБО ХТО ТАКИЙ ВАРУН ТА ДЕ МЕШКАЄ

Розтягнутість у часі, непередбачуваність в оцінюванні та велика кількість перездач – це в принципі головні прикмети, за якими ви пізнаєте сесію в польському університеті. Триває вона довго, закінчується несподівано, а результат передбачити – дуже складно незалежно від успіхів під час семестру.

Отож.

Розтягнутість у часі

Польські колеги і колєжанки сказали б – не розтягнута, а розпердольона, але я постараюся стримуватись. Сесія в Польщі, авжеж, має свої межі – офіційний початок і кінець. Але на практиці все залежить від конкретного викладача. Він може коригувати терміни іспитів. Тож багато хто не чекає офіційного початку сесії і призначає так званий “термін зеровий” – це значить, що іспит доведеться складати, приміром, просто під час навчального семестру. При цьому таких іспитів може бути 2, 3, 4 поспіль, вони можуть накластися в часі або ж стати в розкладі поруч без перерви у днях і спеціального часу на підготовку. Де взяти час, аби до них підготуватися, – це проблеми студента. Забула сказати: при цьому поточних робіт, типу домашки, презентацій, заліків, колоквіумів – ніхто не відміняв. Де взяти час, аби до них підготуватися, – читайте вище. На практиці це призводить до:

  • того, що в багатьох студентів сесія закінчується ще до офіційного її початку;
  • великої кількості перездач, бо коли маєш 2-3 іспити поспіль, доводиться банально і свідомо чимось жертвувати.

Із позитивного – інколи (а це залежить тільки від викладача) “термін зеровий” вважається такою собі спробою “а-раптом-вдасться-здати”, тож якщо отримаєте двійку, викладач зробить вигляд, що ви ще нічого не складали. За “терміном зеровим” часто (але не завжди, і ви вже знаєте, від кого це залежить) слідує перша офіційна дата складання іспиту. Буває так, що добра викладацька душа призначає кілька таких дат, і тоді ви як біла людина можете вибирати, якого саме дня складатимете цей іспит. Приміром, з психології ми мали “термін зеровий”, а потім – ще три цілком офіційні дати для іспиту з різницею в тиждень. Можна було вибрати будь-яку.

Любов до письма

 

Під час першого навчання у Києві я за п`ять років склала щось там два чи три іспити в письмовій формі. Там це була радше екзотика, тут – норма. Не знаю, з чим пов`язана така любов до письма (може, з тим, що в такому разі завжди залишаються докази студентської життєдіяльності), але тут практично нема усних іспитів. Пишуть у величезній аудиторії всі разом (в моєму випадку щось там близько 150 осіб), розсаджені на відстані, що дає місце для фантазії, але не залишає жодної надії. При цьому зазвичай офіційних бланків нема, тож пишуть хто на чому – на листках з блокнотів, аркушах А4 і так далі – і наприкінці іспиту викладач лишається сам-на-сам зі стосом паперів, що являє собою всі найсучасніші зразки польської паперової промисловості. Пишуть швидко – рідко коли письмовий іспит триває довше, аніж півгодини. Найменша кількість питань, з якою я зустрілася, – 3, найбільша – 6 питань за один письмовий іспит. На граматичні помилки іноземців уваги не звертають (це вам каже людина, яка у своїй роботі з соціальної психології наробила купу дурних помилок типу w przeciwieniu замість w przeciwstawieniu, але в результаті отримала 5). До речі, іноземці мають право складати іспит усно. Чомусь вважається, що так їм легше. Ха-ха. В стресовій ситуації? Під пресом додаткових запитань? Віч-на-віч з викладачем? Красно дякую, але іншим разом.

Іспит дорівнює залік

Я б дуже хотіла розказати вам про принципову різницю між тутешнім іспитом та заліком, але не можу, бо її нема. Тож замість 5-ти іспитів та 5-ти заліків ви бонусом отримуєте 10 іспитів. І можете не дякувати. Програма лекцій та практичних занять часто відрізняється (приміром, на психології перетнулося щось там приблизно 30% тем). Як би добре ви не відповідали під час практичних занять, від іспиту вас ніхто не звільнить: автоматів тут не роздають. Більше того, вас не звільнять навіть від фінального колоквіуму на практичних заняттях, а як на мене, це практично той же іспит: весь вивчений матеріал, письмова форма, від трьох до п`яти запитань. Максимум, що вам світить за активність – підвищення оцінки на кілька пунктів. Після написання фінального колоквіуму разом з усіма, звісно:-))

Не питання, а zagadnienia

Ще один сюрприз: місцеві викладачі, як правило, не дають на іспит конкретний перелік питань. В кращому випадку дають “загаднєня” – загальні теми дуууже широкими мазками. Приміром, ми довго просили дати список питань викладачку з міжнародних стосунків. Ок, сказала вона нам, ловіть. Міжнародні стосунки періоду “холодної війни”. Міжнародні стосунки після Другої світової війни. Світ після розпаду СРСР. Світ після теракту 11 вересня… Ну, ви зрозуміли.

Із написаного вище випливає таке: традиційних “білетів” під час іспитів тут теж нема. Що, м`яко скажімо так, трохи підвищує рівень стресу під час підготовки до іспиту та робить його результат більш непередбачуваним.

50 відтінків ściągania, або тримайте руки…

Агов, гайз, як думаєте, чи вдасться списати? – це одне з найпопулярніших питань перед іспитами. Скажу чесно, я не думала, що списування, воно ж – “шчьонганє” по-польськи, існує тут в таких масштабах. Принаймні, спроби списати. Бо більшість викладачів бореться з цим доволі радикально – виганяють з екзамену впійманих на гарячому, автоматом ставлять два, у вигляді тяжкої артилерії запрошують на іспит асистентів, які моніторять аудиторію з різних кутів та заглядають під столи. Одна з викладачок під час іспиту постійно повторювала нам – ренце до гури, або ж – руки догори:-) Що значить – панове, тримайте ваші долоні так, аби я їх бачила, і навіть не намагайтесь списати.

Заради справедливості – буває й по-іншому, але дуже, дуже рідко.

Впіймати варуна

Якщо вам “не пішло” під час офіційного іспиту, а потім – під час “поправкового” (тобто – на перездачі, яка зазвичай призначається за тиждень після іспиту, але може бути й пізніше), вітаю – у вас “варун”. Офіційно – warunek, тобто прикра необхідність переслуховувати предмет в іншому семестрі і знову пробувати його скласти. Ще прикріше, що варун – платний і коштує 200 злотих (близько 1 600 гривень). А головне – тут це зовсім не рідкість. Серед причин – тут не вийде “домовитися” з викладачем чи “порішати”. Тож якщо він просто по-людськи не пожаліє студента і не дасть йому ще один – неофіційний – шанс скласти іспит, справа розвиватиметься за стандартною схемою: офіційний екзамен – поправка – варунек.

Здать – і забуть

Найцікавіше (і найсумніше, напевно) спостереження: місцеві студенти практично не мають реальних важелів впливу на не зовсім коректну поведінку викладача. Ні, тут ніхто ні на кого не підвищує голос та не робить інших недостойних – у нашому розумінні – речей. Але. Викладач, приміром, може (і зміг) поставити всьому потоку трійки за написані відповіді на абсолютно всі запитання (що наштовхує на роздуми, що 150 студентських робіт викладач просто не читав), або ж тижнями не відповідати на листи (офіційне спілкування студент-викладач відбувається за допомогою мейлів), або ж недопустимо довго не оприлюднювати оцінки, позбавляючи людей можливості виїхати додому, бо вони банально не знають, треба буде йти на перездачу чи ні..  І на кожний поодинокий заклик комусь про це розказати, студентська більшість злякано закликає – не кажіть, не здіймайте галасу, буде ще гірше.

Що стосується мене, то я собі вирішила: на 100% я викладаюся тільки на заняттях зі спеціалізації, заради яких, власне, сюди й їхала. Все інше опрацьовується за принципом “здать і забуть”. І не важливо, на скільки здати. Зрештою, один “червоний” диплом у мене вже є. Зрештою, за … років після випуску жоден роботодавець не сказав мені “а давай ми збільшимо тобі зарплату, бо в універі ти була гарною дівчинкою і вчилася на самі п`ятірки”. Отож, здать і забуть. Амінь.

 

 

 


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *